Використання вугільної золи у поєднанні з вапном і портландцементом дозволило створити міцну стабілізовану основу для аеродромного покриття під важкі навантаження та зберегти її працездатність протягом десятиліть експлуатації.
Відповідні результати багаторічної перевірки інженерної конструкції та технологічних обмежень суміші оприлюднили фахівці дорожнього управління, пише РrofВuild з посиланням на УНІАН.
На початку – в середині 1970-х років в аеропорту Ньюарк у США розпочали будівництво та розширення злітних смуг, руліжних доріжок і майданчиків для стоянки літаків.
Під час будівництва для укріпленої покриття злітних смуг інженери використали вугільну золу. Її змішали з вапном, портландцементом і піском, утворивши міцний цементний шар, розрахований на значні навантаження від великих літаків.
Читайте також: На Київщині створять центр повторного використання будівельних матеріалів
За даними Федерального управління автомобільних доріг США (FHWA), злітні смуги мали асфальтове покриття з укріпленою основою під ним. Вугільна зола становила 10–12% суміші, а вапно та портландцемент – приблизно по 3–4%. Загальна товщина укріпленої основи сягала 61–91 см.
Вугільна зола вступала в реакцію з вапном і портландцементом, унаслідок чого утворювалася цементоподібна матриця, яка зв’язувала заповнювач. Тому основа за властивостями була ближчою до шару бетону невисокої міцності, ніж до звичайної насипної конструкції.
За даними FHWA, одна із сумішей, що містила 4% вапна та портландцементу, досягала граничної міцності приблизно 13,8–17,9 МПа.
Важливо те, що таку основу перевіряли не лише в лабораторії. Понад 20 років потому оцінка Федерального управління автомобільних доріг США конструкції показала, що укріплені ділянки покриття зі стабілізованою основою залишалися в задовільному стані.
Читайте також: Понад 8 мільйонів тонн відходів руйнувань можна переробити на будматеріали
Водночас технологія мала певні обмеження. Стабілізовані основи можуть утворювати усадкові тріщини, які згодом поширюються через асфальтове покриття та збільшують потребу в ремонті. Тому довгострокові характеристики залежать не лише від міцності суміші, а й від її складу, типу вугільної золи, активатора, умов твердіння та укладання.
Досвід Ньюарка став одним із прикладів використання вугільної золи не просто як відходу після спалювання вугілля, а як компонента інженерної конструкції. За даними FHWA, стабілізовані основи з її використанням у багатьох випадках були економічнішими за інші матеріали, хоча фактична економія залежить від місцевих ресурсів, складу суміші та умов будівництва.
Цей проєкт показав, що промисловий побічний продукт можна використовувати в довговічній інфраструктурі за умови правильного підбору складу та технології.
Раніше повідомлялося, що в Україні створили першу національну лабораторію, яка зможе точно виявляти азбест у будівельних матеріалах і відходах руйнувань.
Фотоколаж: УНІАН, REUTERS












Залишити відповідь